Лирика Владимира Сосюры в переводах Павла Кашаева

(часть 2)

ЛИСТ

Про що Вам написать?

Про дальній шум акацій,
про білі пелюстки, розвіяні кругом?..
Про те, що я один і сни мені все сняться,
що осінь за вікном?!
Що юність одцвіла і Вас нема зі мною,
що не вернувся я в привітнім шумі віт
туди, де за мостомпосьолок над рікою
і пахне вугілля теплом забутих літ…
Що споминів квітки завіяла снігами
безжальная рука холодної зими,
що тих стежок нема,
де ми ходили з Вами,
й калини над ставком, де зустрічались ми.
Заплакане лице минулої любові
між зорями пливе… А ніч така дзвінка!
І сумно я дивлюсь на ці рядки нервові,
що вивела колись коханая рука…

1928

ПИСЬМО

Про что Вам написать?
Про дальний шум акаций,
Про то, что лепестки развеяны кругом?
А я совсем один, и сны такие снятся
Что осень за окном…
Что юность отцвела и нет в душе покоя,
и не вернуться вновь в приветливый рассвет
туда, где за мостом поселок над рекою
и пахнет уголек теплом забытых лет.
Что памяти цветы завеяла снегами
Холодная рука езжалостной зимы?
Уж тех тропинок нет,
где мы бродили с Вами,
И нет калины там, где ждали встречи мы.
И все в слезах лицо любви минувшей первой
Меж звездами плывет…
И только ночь звонка.
И горестно смотреть
на те слова, что нервно
Писала для меня любимая рука.

2009

* * *
Ось чайка блакитні простори
крилами розпачливо б'є,
неначе шукає над морем
загублене щастя своє.
Hi хмарки, нi диму немає,
на всьому пустелі печать.
Лиш чайка над морем ридає
та хвиля шумлять i шумлять…
А небо, байдуже, зелене
зорі розгортае кумач...
I вітep доносить до мене
душі одинокої плач...

1963

* * *
Вот чайка просторы над морем
Крылами растерянно бьет,
Как будто прощается с горем
И верит, что счастье найдет.
Ни тучки, ни дыма не видно,
Повсюду – пустыни печать.
Лишь волны вздыхают обидно
И чайке над морем кричать…
А небо глядит безразлично,
Зари развернуло кумач…
И ветер доносит привычно
Души обездоленной плач…

2006

МАРІЇ

Якби помножити любов ycix людей,
ту, що була, що є й що потім буде,-
то буде ніч. Моя ж любов - як день,
не знають ще чуття такого люди.
Якби зібрати з неба вci зірки
i вci сонця з ycix небес на cвітi,-
моя любов горітиме яркіш
за вci сонця, на тисячі століттів.
Якби зірвать квітки з усіх планет,
що вітер ix під зорями колише,-
моя любов пахтітиме міцніше
над квіти вci, крізь років вічний лет.
Якби зібрать красунь ycix віків,
повз мене хай ідуть вони без краю,-
Mapiї я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій cпів.
Хай очі їx зіллються в зір один,
i в серце зір цей буде хай світити, -
зачарувать мене не зможе він -
твоїх очей йому не замінити.
3 яких зірок злетіла ти сюди,
така ясна, що cпів про тебе лине?
Світи ж мені, світи мені завжди
над зорі всі, зоря моя єдина!..

1931

МАРИИ

Когда б умножить всю любовь людей,
Ту, что была, что есть уже, что будет –
То будет – ночь.
Моя ж любовь, как день…
Такое чувство вряд ли знают люди.
Когда б собрать на небе звезды все
И солнца всех небес на белом свете –
Любви моей пылать во всей красе
За солнца все на тысячи столетий.
Когда б сорвать цветы со всех планет,
(их ветер беспокойный не жалеет),
То ароматом (в этом весь секрет) –
Моя любовь сильней цветов повеет…
Когда б собрать красавиц всех веков,
То мимо все б прошли – я точно знаю:
Марию я на них не променяю,
Ни для одной не будет нежных слов.
Пусть очи их сольются лишь в одни
И прямо в сердце мне с любовью глянут –
Единственными самыми не станут…
Твоих, Мария, краше ли они?
С каких же звезд слетела ты сюда
Такая,что с поэзией сравнима…
Свети всегда волшебная звезда!
Ты ярче всех и потому – любима…

2010

* * *
Прошуміла машина, за вікном прошуміла,
Де горять у тумані ліхтарі-янтарі.
Я не можу заснути… Може, й ти, моя мила,
Теж не можеш заснути, як і я, до зорі.
Що зоря принесе нам? Коли день заясниє,
В двері стукнеш, і двері, як і серце, тобі
Я одкрию, Маріє!.. Бризне сонце під вії,
Й я од щастя зомлію, як не млів у журбі.

1950

* * *
Прошумели машины одна и другая
За окном, где горят фонарей янтари.
Я не в силах заснуть…
Может быть, дорогая,
Этой ночью и ты не уснешь до зари…
Что она принесет мне? Находки, потери?
Буду ждать… А шаги лишь услышу твои,
Распахну свое жаркое сердце, как двери,
Задыхаясь, Мария, от счастья любви.

2004

МИ З ТОБОЮ ІШЛИ В КОРЕЇЗ

Ми з тобою ішли в Кореїз...
Десь Ай-Петрі тонув у тумані...
Ти сміялась... І щоки рум’яні
цілував тобі вітер до сліз...
Ми з тобою ішли в Кореїз...
Гаснув вечір і море внизу
килими розгортало барвисті,
де зоря в золотому намисті
уронила останню сльозу...
Шаруділи пташки десь у листі...
І машини у дзвоні заліз
пролітали й зникали в тумані...
Ти сміялась... І щоки рум’яні
цілував тобі вітер до сліз...
Ми з тобою ішли в Кореїз...

1949 р. Харакс

МЫ С ТОБОЮ ШЛИ В КОРЕИЗ

Помнишь, шли мы с тобой в Кореиз...
Принакрылся туманом Ай-Петри.
Ты смеялась, но слезы от ветра
По щекам твоим нежным лились.
Помнишь, шли мы с тобой в Кореиз?
Пламеневшее море внизу
Расплескалось коврами ез края,
А над морем заря, догорая,
Уронила живую слезу.
Только птицы шумели, смолкая.
И куда-то машины неслись,
Исчезая вдали незаметно.
Ты смеялась... Но слезы от ветра
По щекам твоим нежным лились.
Помнишь, шли мы с тобой в Кореиз?

2007

* * *
Уже давно одрум''яніли
солодкі яблука в садах.
І жовті осені вітрила
вітри напнули в дальній шлях.
Хрумтить, як скло, під кроком знову
води замерзлої слюда.
І у хустині малиновій
зоря у вікна загляда.
Уже не та блакить над нами,
уже коротші стали дні.
І десь летить зима полями
на білогривому коні.

1955

* * *
Уже давно отполыхали
рубины-яблоки в садах
И осень в сумрачные дали
летит на желтых парусах.
Как хрупкое стекло задета
воды замерзшая слюда.
В платке малинового цвета
заря торпится сюда.
Не та уж синева над нами,
и день короче ото дня…
Зима за сонными полями
седлает белого коня…

2007

* * *
Про щастя, дні, до серця мовте,
хай безтурботний лине cпів!
Хай сніг засипав листя жовте,
але любов не погасив.
Хай у словах не буде муки,
з тобою я, кохана, знов.
Так після довгої розлуки
в серцях ще дужчае любов.
Вона стае така крилата,
вся у жадань яснім огні,
неначе хоче наздогнати
в журбі прогаянії дні.
Так дай же, дай i губи,й руки,
зорею знов меня світи!
Мені по днях тяжких розлуки
іще дорожча стала ти.

1963

* * *
О светлой радости мгновений
я петь без устали готов…
Пусть снег упал на лист осенний,
но он не погасил любовь.
Переживу тоску и муки,
ведь я, любимая, с тобой,
как будто не было разлуки,
что посмеялась над судьбой.
Жива любовь, что беспечально
зажгла крылатые огни…
Она одна не замечала
тоской отравленные дни.
Так будь со мной, дай губы, руки,
заря единственной мечты!
В часы немыслимой разлуки
дороже всех мне стала ты…

1996

Все авторские права защищены.

Использовать материал с сылкой на источник.