Лирика Владимира Сосюры в переводах Павла Кашаева (часть 3)
Момент вручения диплома победителя (2 место в номинации "Литературный перевод" за стихотворение "Рояль"). Казантип (Крым) 30.08.11.
* * *
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В''''яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я - поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
1922
* * *
Так никто не любил… Через тысячи лет
К нам приходит подобное чудо:
На земле наступает весенний расцвет,
Красоту разливает повсюду.
Дышит тихо, спокойно земля в синеву,
Тянет к звездочкам нежные руки…
Этот миг раскрывает цветы наяву,
Мир трепещет от сладостной муки.
Вянет сердце мое от счастливых очей,
Что в тумане горят надо мною…
Кровь по жилам течет, словно жаркий ручей,
Словно пахнет она лебедою.
Эй, вы, ясные звезды и месяц родной,
Пусть случится любовь неземная!
Я сорву для нее Орион золотой,
Я – поэт из рабочего края!
Так никто не любил… Через тысячи лет
К нам приходит подобное чудо:
На земле наступает весенний расцвет,
Красоту разливает повсюду.
Дышит тихо, спокойно земля в синеву,
Тянет к звездочкам нежные руки…
Этот миг раскрывает цветы наяву.
Мир трепещет от сладостной муки…
2009
* * *
І на душі нема печалі,
здається: все ти nepeмiг.
Стебельця росяні конвалій
тобі вклоняються до ніг.
Рука сльозинки не втирає,
що схожі з перлами роси.
Про це давно, давно я знаю,
що можна плакать од краси.
1955
* * *
Нет на душе былой печали
И вроде столько отшагал…
Ты в росах ландыши встречаешь,
Что нежно клонятся к ногам.
Рука слезинки не стирает,
Что схожи с перлами росы…
Душа давно об этом знает,
Что можно плакать от красы.
2010
Я ЖДУ ТЕБЕ
Я жду тебе, я кличу, літо!
Toбi пісень мoїх слова.
Люблю, коли в вікно розкрите
шумлять безжурно дерева.
Люблю, коли нічна знемога
у жили ллеться, мов вино,
І з неба місяць круторогий
туманно дивиться в вікно.
Я так люблю той час без краю
i землю теплу й молоду,
коли над квітами зітхає
липневий вітep у саду.
Але далеко ще до літа,
що одцвіло уже давно.
Лиш вітер стукає сердито
в моє зачинене вікно.
1938
Я ЖДУ ТЕБЯ
Я жду…Тебе слова привета
Стихов заветные слова.
Зову тебя… Ты, словно лето,
где так спокойны дерева
И полуночная истома
по жилам льется, как вино,
и месяц, что повис над домом,
глядит, как в зеркало, в окно.
Я так люблю, когда не тают,
лучатся звезды над водой,
когда вздыхает над цветами
июльский ветер молодой…
Но далеко еще до лета,
а прежнее – ушло давно…
Лишь ветер бьется до рассвета
в мое закрытое окно.
2008
* * *
Тебе любив, як ветер - небо,
в огні сумнівів i образ,
Нащо ж закохану iз себе
ти удавала кожний раз?..
Тебе любив, як вітер - рожу,
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.
Ти не любила... Час останній...
Який же біль, який же біль!..
Та за ілюзію кохання
навіки вдячний я тобі.
1927
* * *
Тебя любил, как ветер - небо,
в огне сомнений и обид
И принимал за правду - небыль -
Твою игру - влюбленный вид.
Тебя любил, как ветер вешний,
Что встретил розу на пути,
Но вот неискренности грешной
Я не смогу тебе простить.
Ты не любила. Час прощанья
Зажег печальную зарю…
И все ж, в минуты расставанья
За все тебя благодарю.
2007
* * *
Любов моя, мій день, мій цвіте,
чому це так? Ну чому, чом?
Без тебе тьмою все повите,
з тобою сяє все кругом.
Я так люблю тебе, до крику,
тебе шукав я між людьми.
Звучить інакше та музика
i пісня та, що чули ми,
коли зустрілись ми. Ну чому
шумить по-іншому той сад
i квіти пахнуть по-новому,
що їx пили ми аромат?
Все, що було, тоді шалено
спахне, як полум''''я пожеж...
Чи не тому, що ти для мене
у квітці й музиці живеш?
1947
* * *
Любовь моя - мой день в цветеньи,
Ответишь ли: все дело в чем?
Мир без тебя – сплошная темень,
С тобой – сияет все кругом.
Я так люблю тебя – до крика…
Твой взор ищу в толпе людской…
Ты, словно счастье, солнцелика,
Мне сердце песней успокой.
Мы с ней на радость повстречались,
Когда вошли в цветущий сад
Где нам тюльпаны улыбались,
Дарили розы аромат…
Не позабуду запах мяты…
И каждый миг лишь тем хорош,
Что, словно сказка, для меня ты
В цветке и музыке живешь…
2005
* * *
Як радісно мені, що знову сніг розтане
Й зелене убрання одягнуть дерева.
Проміннями яркіш весна навколо гляне,
Щоб ти цвіла, земля, любов моя жива!
Щоб ти цвіла, земля, i пахнула медами,
Щоб слухали квітки дитячий теплий сміх,
І спів, народжений рожевими устами,
Щоб линув i тремтів в садах твоїх густих.
Біжать кудись хмарок далекі каравани,
Я слухаю гудків призивний, гордий клич.
Як радісно мені, що знов весна настане
І скине кригу знов Дніпро з широких пліч!
1950
* * *
Как радостно, поверь, что снова снег растает,
Зеленый свой наряд оденут дерева…
Лучами ярких дней весна для нас оставит
Автографы любви – заветные слова,
Чтоб ты цвела, земля, пропахшая медами,
И слушали цветы веселый детский смех,
И солнечный напев прекрасными устами
В садах твоих густых был полнозвучней всех.
А караваны туч егут куда-то, манят,
Знакомые гудки со мной заводят речь…
И радостно душе, что вновь весна настанет,
А Днепр скинет лед с широких сильных плеч.
2004
* * *
Мрійний вечір у тихе вікно засинів...
Не схиляй посмутніле обличчя.
Прилетять журавлі із далеких кpаїв,
про весну в вишині закурличуть.
I розквітнуть сади, і полинуть пісні
над схвильованим житом у далі.
Гей ви, струны мої, золоті, голосні,
вам не знати ніколи печалі!
Не зав''''януть квітки, не погаснуть огні,
шле привіт нам весна солов''''їнa,
І, як сад повесні, наче зорі ясні,
розцвітае моя Україна.
1947
* * *
Синий вечер мечтаний в окне тишины…
Не грусти и не верь невезенью.
Прилетят журавли из другой стороны,
закурлычут о счастье весеннем.
И сады расцветут, и польются опять
Наши песни в знакомые дали…
Эй вы, струны мои, вам сердечно звучать,
Никогда не поддаться печали!
Не завянут цветы, не погаснут огни,
Соловьиная трель не растает.
Видеть радостно мне, что, как сад по весне,
Украина моя расцветает…
2007
СЬОГОДНІ
Сьогодні я в морі любові,
душа - як у зорях блакить,
а сніг, наче квіти бузкові,
на вітах каштанів лежить.
Як сон, одлетіли тривоги,
хоч сніг, а кругом солов''''ї.
І тисну до серця мойого
я пальці тоненькі твої.
Сьогодні я в мopi любові,
у мopi любовному я.
Чи в небі зоря малинова,
чи хустка весела твоя?
Зоріє з-під вій оксамиту
твій погляд, закоханий твій.
Як гарно, як сонячно жити
й любить у Вітчизні моїй!
1938
СЕГОДНЯ
Я полон любовью весенней,
Душа - высоко в небесах…
А снег, словно гроздья сирени
Внезапно расцвел на ветвях.
Тревоги, как сон облетают,
Хоть снежно - вокруг соловьи…
И к сердцу сейчас прижимаю
Я тонкие пальцы твои.
Душа, словно море, согрета
Весенней любовью не зря.
А в небе малиновым цветом
Платок твой горит иль заря?
Легко мне сегодня поется,
Нахлынули чувства волной…
И радостно сердцу живется
С любовью к Отчизне родной!
2000
* * *
Ніяк од щастя не засну я,
мов гори впали з пліч.
А небо зорями гаптує червнева ніч.
І тихий місяць у сіянні
над яворами вже зійшов.
О скільки музики в мовчанні,
коли любов!
1948
* * *
Как будто горы с плеч упали,
ушли мои сомненья прочь,
а в небе звезды засияли… Какая ночь!
Здесь все – томленье, ожиданье,
и вновь от счастья - не до снов…
О, сколько музыки в молчанье,
когда любовь!
2005
* * *
Шахтарські каски, блузи трудівничі,
зорею зip у кожного ciя,
неначе сонце впало на обличчя...
Дивись, поете, це - твоя ciм''''я!
Вона знайома з піснею металу,
i кожний в ній - неначе богатир.
Сім''''я, в якій ти виростав помалу
біля крейдяних незабутніх rip.
Вони ідуть, стрункі, немов тополі,
i душі ix з вітрами обнялись.
Од сонць малих, що в кожного на чолі.
огні до мене в серце простяглись...
1963
* * *
В шахтерских касках и потертой робе
Трудом встречают молодой рассвет
герои, чьи сердца высокой пробы,
они – твоя семья, смотри, поэт!
Семья, что дружит с песнею металла,
богатыри, что вышли на простор…
Семья, в которой крылья обретала
твоя судьба у незабвенных гор.
Они проходят – тополей стройнее,
и души их с ветрами обнялись,
и лампочками солнца пламенеют,
что на челе у каждого зажглись.
2009
* * *
Крізь огні у блакитнім тумані,
крізь вечірню міську каламуть
ти ідеш, i мов квіти весняні
на снегу за тобою цвітуть.
Ти для мене - як вічності небо,
що сіяння нам шле з висоти.
Склав пісень я багато про тебе,
та найкращая пісня - це ти.
1939
* * *
Сквозь огни, туманом рассеянные,
сквозь вечернюю суету
ты идешь – и цветы весенние
на снегу за тобой цветут.
Ты похожа на небо синее,
что сиянье шлет с высоты…
Песни все о тебе, любимая,
только лучшая песня – ты.
2007
ПРОЛІСОК
Розтанув cнiг. Гаї привітні
шумлять над маревом ланів.
І пелюстки своi блакитні
під сонцем пролісок розкрив.
Я мов тону у моpі світла,
зима в душі мoїй пройшла -
й вона, як пролісок, розквітла
під сонцем щастя і тепла.
1939
ПОДСНЕЖНИК
Мир озарен улыбкой нежной
Полей, лесов…Растаял снег…
И лепестки свои подснежник
Раскрыл под солнцем по весне.
На белый свет гляжу с надеждой,
Зима в душе моей прошла
И расцветает, как подснежник
Под солнцем счастья и тепла.
2002
* * *
Подобна юность до весни.
О де ти, де, моя ти мріє?
Жовтіє листя восени,
волосся в старости сивіє.
Хай опадає лист в саду
на землю в срібному інеї-
я в пісні молодість знайду
i довго-довго буду з нею.
Од дум ніяк я не засну,—
вони біжать, нема їм краю...
Блажен, хто осінь на весну
в натхненній пісні обертає.
19б2
* * *
Подобна молодость весне…
О, где вы, прежние мечтанья?
Явилась осень и ко мне,
Навеяла воспоминанья.
Листва летит в моем саду,
Но я об этом не жалею.
Я в песне молодость найду
И долго-долго буду с нею.
От дум тревожных не засну,
Что даже ночью догоняют…
Блажен, кто осень на весну
В сердечной песне обменяет.
2000
* * *
Простягни долоні, усміхнись мені!
Хмар багряні коні мчать у вишині.
В даль од них лякливо утікає мла,
i зоря їм гриви кров''''ю облила...
Я в твоїм полоні, як в солодкім сні...
Простягни долоні, усміхнись мені
1961
* * *
Протяни ладони, улыбаясь мне…
Видишь: тучи-кони мчатся в вышине.
В даль от них пугливо убегает мгла…
И заря им гривы кровью облила…
Я в твоем полоне, словно в сладком сне…
Протяни ладони, улыбаясь мне!..
2000
* * *
Дерев люблю я древній світ,
що шлють життя нам звідусюди
тремтінням трав, хитанням віт,
бо дерева - зелені люди.
Вони ж бо дихають грудьми
листків i вciм на нас так схожі,
все чують, бачать так, як ми,
i лиш ходить вони не можуть.
А може, й ходять... Дивний світ,
мене приваблює він змалку,
як сонце наливає плід
i пестить променем фіалку.
А квіти, квіти!.. Солов''''я
не марно вабить пишна рожа.
В них потопа душа моя,
на сонячне проміняя схожа.
Земля, дерева i блакить,
од босих ніг трава прим''''ята!..
Це все - життя. 0 щастя - жить
i про життя yciм співати!
1960
* * *
Люблю деревьев древний мир,
что жизнь вдыхает полной грудью.
Ветвями шлют привет в эфир
зеленые деревья – люди.
Глядят на нас из полутьмы
былых веков светло и строго.
Все видят, чувствуют как мы .
И лишь ходить они не могут.
Быть может, ходят? Дивный мир,
меня он с детства привлекает,
где солнце – золотой кумир
фиалку нежную ласкает.
Цветы, цветы! Вот соловья
пленила роза красотою…
В цветах сейчас душа моя
согрета новою мечтою.
Земля, деревья и трава
пронизаны улыбкой света,
А жизнь прекрасна и права …
Какое чудо видеть это!
2004
* * *
Моя любов - як пісні дужі крила
в poci світань над шумами дібров...
Як моря даль, що душу полонила,
моя любов.
Чужа навік їй сумнівів омана,
як моря глиб, вона не знае дна.
Вона завжди тобою осіянна,
моя кохана, рідна сторона!
1955
* * *
Моя любовь, как песня сильнокрыла,
в рассветных росах вспыхнувшая новь,
Морская даль, что сердце полонила -
моя любовь.
Сомненья отвергая постоянно,
она, как глубина, не знает дна.
Она всегда тобою осиянна -
любимая родная сторона.
2008
ЧЕКАННЯ
Тихо. В повітрі - ні руху.
Слів де для пісні знайду?
Падають тепло i глухо
яблука в нашім саду.
В небі - печаль журавлина,
в''''януть i никнуть цвіти.
Вийду: а обрій - шипшинний,
гляну: а небо - як ти.
Хмарка пливе кучерява,
тихо, як сон, розтає.
Сині під місяцем трави,
вітер - зітхання твоє.
Вдаль простягаю я руки,
слухаю, кличу i жду...
Падають тепло i глухо
яблука в нашім саду.
1938
ОЖИДАНИЕ
Тихо. Недвижимый воздух…
Слово ль для песни найду?
Падают будто бы звезды
яблоки в нашем саду.
В небе - печаль журавлиная,
вянут и никнут цветы.
Выйду: край неба - малиновый,
гляну: а небо – как ты.
Тучка плывет кучерявая,
тает, как призрачный сон.
Месяц над синими травами,
ветер тоской напоен…
Вдаль мои тянутся руки.
Слушаю вечер и жду…
Падают, падают глухо
яблоки в нашем саду.
2007
* * *
Дивлюсь на рідні, добрі руки
і на очей твоїх блакить,-
любов, що знала біль розлуки,
не зможуть роки погасить.
І що для неї осінь сива
й зима, що з хугою летить!
Неначе море в час приплива,
вона все глибше кожну мить.
Тому моє так серце сяе
i не холоне в жилах кров.
В мені горить і не згасає,
як витвір вічності, любов.
1959
* * *
Смотрю я на родные руки,
Их буду век боготворить…
любовь, что знала боль разлуки,
не смогут годы погасить.
Что для нее седая осень
и холода суровых дней?!.
Она, подобно морю, просит
быть глубже в чувствах и сильней.
От всех невзгод меня спасает,
к вершине увлекает вновь…
Во мне горит, не угасает
творенье вечности - любовь!
2000
Все авторские права защищены. Использовать материал с сылкой на источник.
|
